Вівчарство може стати одним із напрямів тваринництва, який найпростіше запустити на деокупованих територіях

Чому держава не розглядає вівчарство як стратегічний напрям тваринництва?

Василь Стефурак: Держава не займається бізнесом. Це роблять люди, тож ініціатива має йти від них.

Ну і, звичайно, кумівство ніхто не відміняв. Якби на овець виділяли стільки грошей, скільки на курей, вівчарство теж було б у топі. А сьогодні — хто ближче до влади, той свою галузь і просуває. Проблема лише в тому, що робиться це не в інтересах галузі чи держави, а в інтересах конкретного бізнесу.

На вашу думку, який потенціал має Україна в розвитку вівчарства? Яка кількість поголів’я була б оптимальною? Яку продукцію вівчарства можна експортувати і на які ринки? 

Василь Стефурак: З огляду на площі випасу і зернові можливості, я вважаю, що базовий потенціал українського вівчарства — 100 млн голів. Це та кількість, яка б дозволила нам стати серйозним гравцем на ринку баранини. Араби готові до співпраці. Війна зупинила експорт, але ми вже почали роботу, і, сподіваюсь, він відновиться.

Варто розуміти, що країни Близького Сходу активно розвиваються, і попит на баранину зростає, та й загалом мусульманство шириться, тож попит зростає в цілому світі. Баранина — це один із небагатьох видів м’яса, яке дозволене для споживання всіма релігіями. І якщо зараз головні ринки збуту — це Близький Схід, то ми вже сьогодні працюємо над можливістю експорту до Європи і Азії.

Якщо брати господарство, то яка кількість овець потрібна для прибуткового бізнесу?

Василь Стефурак: Є два варіанти розвитку. Ферми сімейного типу із поголів’ям 250-500 овець — це те, що може обслуговувати одна сім’я. І промислові ферми — від 1000 голів. Інші варіанти нерентабельні.

У середньому одна вівцематка дає на рік $200 прибутку. З огляду на інвестиції та витрати, потрібно тримати не менше 250 голів, а якщо є наймані працівники — то більше тисячі.

Які породи овець найбільш поширені в Україні?

Василь Стефурак: Романівська, цигай, асканійська, гірсько-карпатська. Зараз уже є ферми з європейськими породами: і французький лакон, і німецькі мериноси, і навіть африканський дорпер.

Наскільки розвинений внутрішній ринок споживання продукції вівчарства в Україні? Який його обсяг?

Василь Стефурак: У цифрах зараз сказати не готовий, але знаю, що внутрішній ринок формується, і тішить те, що українці вчаться їсти баранину. Більшість уже знає, що баранина може бути смачною і без характерних присмаків. Працюємо над тим, щоб це знали всі, що спонукатиме фермерів вирощувати високоякісну баранину.

Тут слід зазначити, що велику роботу проводимо саме ми в межах ГО «Асоціація вівчарів» — популяризуємо, пригощаємо, розповідаємо, показуємо.

Наскільки змінилася ситуація у вівчарстві з початком повномасштабного вторгнення?

Василь Стефурак: З початку повномасштабної війни ми втратили більше 30% поголів’я, величезну кількість господарств півночі, півдня та сходу.

Більше року відсутність можливості експортувати морем, а це був основний шлях, тому ми пережили критичний період. Та й не тільки ми. Але хтось уже мав поставлений бізнес і напрацювання, а ми тільки почали і зазнали такого удару. Але нічого. Вистояли. Всі вистояли. Україна вистояла! Тому ми навіть не думаємо здаватись. Тільки вперед, тільки розвиток!

Чи діють державні програми підтримки для вівчарів, якими би вони могли скористатися? Можливо, підтримка міжнародних фондів?

Василь Стефурак: Саме для вівчарів державні програми не діють уже другий рік. Є загальні програми підтримки, але ми не маємо великої можливості ними скористатися. Я сподіваюся, та й нам обіцяють, що включать нас наступного року.

Дуже в це віримо! Майже, як у перемогу! Адже знаємо, що після перемоги вівчарство — це один із тих видів тваринництва, який найпростіше запустити на деокупованих територіях.

У вівчарстві можна почати за найменших вкладень. Вівці не мерзнуть. Достатньо хорошого навісу — і можна починати, а далі українці допрацюють. Ми ж унікальна нація, ми дуже боїмося щось почати, а потім боїмося зупинитись. Тому вівчарству в Україні — бути, і на найвищому світовому рівні! Це я вам кажу як українець, гуцул і кращий вівчар України.