Що отримала Україна, а що – Росія від зернових домовленостей

Україна та Росія підписали зернові домовленості. Підписали вони їх окремо – наразі є кілька документів, які погодили окремо українські, окремо російські делегати з генсеком ООН та турецьким керівництвом. Якщо Росія не порушить домовленості, у чому є сумніви у багатьох аналітиків, Україна зможе відправити свою продукцію – зерно, масла та добрива – з трьох одеських портів – «Чорноморськ», «Південний» та «Одеса». При цьому відбуватиметься постійний моніторинговий контроль зі Стамбула з тим, щоби до українських портів могли заходити виключно іноземні торговельні судна. Ворожі війська не зможуть підходити до кораблів – формуватиметься зона безпеки. 

Тож чого врешті-решт досягла Україна? Чому Путін саме зараз погодився на підписання відповідних домовленостей? Яка у цьому роль генсека ООН та до чого вдався Євросоюз, аби дана ініціатива запрацювала? 

Позитивне для України

Для початку важливо сказати наступне: Україна не мала іншого варіанту, окрім як домовитися про розблокування портів і морських шляхів для відправки свого зерна. Залізничні перевезення не стали порятунком – товар йшов, але у скромних обсягах. Київ ризикував залишитися з новим урожаєм у вже й так переповнених сховищах. Іншими словами, нам ніде було б зберігати продовольство, при цьому Росія могла будь-якої миті почати масово бити по елеваторах та інших об’єктах, де зберігається українське зерно та олія (особливо це стосується Миколаївської та Одеської областей). Нагадаю, що раніше Москва вже цілеспрямовано вдаряла по сховищах. Важливо також відзначити й інше – європейська інфраструктура не була готова до зернових трансферів: спеціальні термінали не побудували, та й неясно, скільки часу зайняв би цей процес.

Зерно треба було терміново переміщати. І не тому, що від цього страждали голодуючі жителі Африки чи Азії (ми все ж таки не благодійна організація, яка має під час війни спрямовувати по всьому світу свій ресурс), а тому, що Україні потрібно підтримати власну економіку, яка, м’яко кажучи, перебуває не в кращій формі. До речі, сезонне подорожчання іноземної валюти по відношенню до гривні якраз і допоможе експортерам збути стратегічний український товар за гарною ціною та ввезти валютну виручку за приємним для них курсом, що, зрештою, підтримає національний бюджет.

Однак є ще одна складова, про яку мало хто говорить в Україні. Здебільшого зерно, що зберігається, – це приватна власність, причому не лише українських, а й іноземних великих компаній (звідси й педалювання теми трансферу зерна з боку деяких столиць). Якщо вітчизняні холдинги та фермери зараз не експортують зерно з українських портів і не отримають грошову виручку, виникне ризик того, що вони просто оголосять себе банкрутами і не зможуть забезпечити обробку та посів озимої пшениці, що заплановані на вересень поточного року. Іноземні ж корпорації втратять купу грошей.

Чи здала Україна свої національні інтереси, підписавши ці домовленості? Ні, не здала. Ми отримали можливість реалізувати продукцію морським коридором, відкрити порти Одеської області, звідки і відбуватимуться поставки зерна. Діяльність же в територіальних водах України перебуватиме під повним контролем нашої держави.

Звісно, виникає чимало питань довкола безпеки українських портів, адже Росія може начхати на домовленості та атакувати морські ворота. Водночас, як пояснив генсек ООН, розмінування українських портів не відбудеться – для проходження суден використовуватимуть безпечні фарватери. Лише за необхідності та спільного погодження тральщики третьої сторони розміновуватимуть зони. Самі кораблі реєструватимуться в спільній базі.

Механізм буде наступним: зерно вирушатиме з трьох портів у конвоях у супроводі українських кораблів, відповідно, буде створена безпечна зона, коли ворожі кораблі, безпілотники чи літаки не зможуть підходити до суден. Інспекційні спільні групи у територіальних водах Туреччини перевірятимуть кораблі, які прибувають до українських портів, щоб переконатися, що ті не перевозять зброю та інші несанкціоновані вантажі. Моніторинг проводитимуть представники ООН спільно з групами України, Туреччини та Росії зі Стамбула на базі координаційного центру. Сама ініціатива, що важливо, діятиме лише 120 днів з можливістю пролонгації (продовження дії). Це означає, що даний механізм може стати лише мінімальною паузою, а не реальним вирішенням проблеми.

Виникає також питання: а хто заходитиме до українських портів, коли існують такі ризики? Турки? Одначе у них не такий вже й великий торговий флот, інші іноземні компанії можуть побоятися вірогідних збитків.

Тут треба відразу акцентувати: ці домовленості підписувалася Україною та Росією окремо – кожна зі сторін уклала ідентичний документ із Туреччиною та генсеком ООН Антоніу Гутеррешем.

До речі, те, що генсек ООН підписав ці домовленості, аж ніяк не означає, що Організація несе юридичні зобов’язання перед Україною чи Росією, про що сказано і в самому документі. Генеральний секретар у цьому випадку просто посередник, який висунув подібну ініціативу і завдяки якому вдалося досягти цього прогресу. Не забуваймо, що з початку цих перемовин, та й війни загалом, Москва не хотіла, щоб ООН, саме генсек, залучався до їх вирішення. Кремлю не бажав, щоб на рівні головного глобального інституту РФ хоч якось визнавалася стороною – агресором.

Проте цей документ не міжнародно-зобов’язуючий договір, а все ж політичні домовленості. Там не прописані зобов’язання сторін, немає процедури з’ясування суперечок, до прикладу, в Міжнародного суді ООН. Цей документ не буде відданий до Секретаріату Організації Об’єднаних Націй (де він міг би набути статусу міжнародно-зобов’язуючого), він не буде ратифікований, як належало б за інших обставин Верховною Радою.

Перед нами – ситуативно зручна політична угода.

З іншого боку, а чи потрібно було підписувати з Росією щось інше? – сумніваюся. Адже всі розуміють, і про це вже активно говорять чиновники Білого дому, що РФ може відійти від реалізації домовленостей у будь-який вигідний для неї момент. Та й в Кремлі, більш ніж впевнений, думають, що, підписавши окремий документ з турками та генсеком, Україні нічого не винні.

Отже, виникає очевидне питання: а навіщо, власне, Москві знадобилося саме зараз підписувати ці домовленості та чого вона досягла?

Що отримала Росія

«Ми сприятимемо вивезенню українського зерна, але виходимо з того, що всі обмеження, пов’язані з постачанням російського зерна, будуть зняті. Ніхто цього не заперечував досі. У тому числі американські партнери», – заявив Путін під час візиту до Ірану, де відбувалася його зустріч із президентом Туреччини.

У тексті домовленостей ви ані слова не знайдете про пом’якшення санкцій щодо Росії. Для України це добре, тому що ми з себе знімаємо будь-які зобов’язання чи відповідальність щодо того, що роблять європейці. А вони якраз санкції щодо РФ пом’якшують.

Що відбувалося цим днями? Рада Євросоюзу, затверджуючи сьомий пакет санкцій проти Росії, частково вивела з-під обмежень транзакції щодо оплати російського продовольства, а також нафти до третіх країн.

Позначки:Туреччина, експорт, зерно, Росія, війна, Україна