Китай стає для України одним з найбільш зацікавлених партнерів в імпорті українського продовольства – Леоніда Козаченко

Інтерв’ю Леоніда Козаченко, президента Української аграрної конфедерації

– Леоніде Петровичу, розкажіть про Українську аграрну конфедерацію, яку Ви очолюєте? Її історію та цілі її діяльності?

– Українська аграрна конфедерація створена з ініціативи голови Селянської спілки України Івана Олексійовича Мозгового ще в 1998 році. Це було об’єднання кількох професійних громадських структур, які вже активно презентували свою діяльність в аграрній сфері. На той час членами організації стали: Асоціація фермерів України, Ліга підприємців АПК, Селянська спілка України, Всеукраїнська Рада колективних сільськогосподарських підприємств.

Наразі Українська аграрна конфедерація об’єднує понад 20 громадських асоціацій аграрної сфери. Також серед них є і юридичні особи – це переважно середній та великий бізнес, таких більше сотні. Вони представляють різні галузі аграрної сфери. Тобто Українська аграрна конфедерація є таким універсальним інструментом, який «моніторить» стан справ в аграрній сфері і генерує позицію аграрної спільноти перед законодавчою та виконавчою владою нашої Держави.

Що ми робимо для того, щоб Україна більше виробляла і продавала своєї аграрної продукції. Ви знаєте, що ми єдина галузь економіки України, яка, власне, не збавляє свій потенціал. І на основі того, що формує аграрний сектор, наразі тримається вся економіка нашої держави. Тобто ми є головним стабілізатором базових показників в економічній сфері.

– Багато хто називав Україну – годівницею Європи, а тепер кажуть – і цілого світу. Адже за деякими видами аграрної продукції наші виробники займають провідні позиції. На Вашу думку, куди слід рухатися далі, щоб реалізувати потенціал українського сільськогосподарського сектору?

– Чи реалізували ми свій потенціал повністю? Ні. Якщо говорити про вартість продукції, яку ми виробляємо, то ми можемо її мінімум потроїти. В основному за рахунок поглиблення переробки сировини. Ми багато виробляємо сировини, у першу чергу зернові культури. І в цьому році ми поб’ємо рекорд і зберемо зернових культур більше 100 млн. тонн. За нашими підрахунками, зернових і олійних культур ми можемо збирати 125–130 млн. тонн. Але головну частину цього врожаю ми експортуємо. Водночас із цього багатства можна виробляти сотні видів різноманітної продукції. В першу чергу – продовольчі, фармацевтичні, косметичні товари і, звичайно, теплову і електричну енергію. Для того, щоб це реалізувати, Україні потрібно від 75 до 80 млрд. доларів США. Це небагато, оскільки на світовому рівні в сільське господарство інвестується останні п’ять років 158 млрд. доларів щороку. Якщо брати таку країну, як наша, яка має величезний потенціал, то інвестиції в 75–80 млрд доларів протягом наступних 10 років могли б потроїти валове виробництво продукції. Дуже важливо те, що Україна зможе спожити лише приблизно 20 %, з них 5 % ще й буде в резерві. Решта – це наш стратегічний експорт. Жодна країна в світі не має таких можливостей, як ми. Ми зможемо рятувати не менш, як півмільярда людей на планеті від голоду.

Сьогодні за різними даними від 20 до 30 тисяч людей щодня помирають від голоду на планеті. І приблизно за 20 років цей показник подвоїться. Чому? Тому що величезна кількість родючої землі на планеті щороку виводиться з експлуатації, а це значить, що 1,6 млн гектарів стають непридатні для обробки. Причина цьому – глобальне потепління. Що буде в найближчі 20–30 років – велике питання.

Але, незалежно від того, що буде на глобальному рівні, ми знаємо, що в Україні за рахунок наших можливостей все буде гаразд. І ми будемо використовувати експорт продовольства як дуже потужний інструмент впливу на глобальну політику. Я часто виступаю на міжнародних нарадах і кажу, що їжа – найкраща зброя.

– Ваша конфедерація виступає медіатором між аграрним бізнесом та урядом. І Ви особисто маєте величезний досвід співробітництва з Китаєм. Чи доносите Ви думку бізнесу до влади щодо того, як розбудовувати відносини з Китаєм? Чи є вплив на ці процеси зі сторони бізнесу?

– Наразі, як я зазначив, аграрний сектор є драйвером економіки України, і ця галузь розвивається якнайкраще в порівнянні з іншими. Є певні напрацювання і певні успіхи, переважно завдячуючи діяльності професійної громадської спільноти. На початку 90-х перші асоціації, які створювалися, були саме в аграрній сфері. І ми завжди впливали на політику. Більше, ніж будь-хто. Оскільки такої кількості людей з вилами біля парламенту, біля уряду, біля офісу президента не було ніколи, окрім революційних подій.

Зараз ми маємо певні проблеми. Йде радикальна трансформація системи державного управління, ліквідація міністерства аграрної політики, яка не була ніким прокоментована. Його ліквідували. Повноваження передали Мінекономіки і частково до Міністерства енергетики в частині рибного господарства, наприклад. У грудні 2020 року було прийнято рішення про відновлення міністерства, але досі воно не запрацювало. Проте, не дивлячись на це, за рахунок і Аграрної конфедерації, і багатьох наших членів є потужний вплив на формування політики на рівні парламенту. Ми впливаємо на рішення уряду з тих чи інших питань. Це стосується і аграрної політики відносно співпраці за межами нашої країни. Китай, з яким ми співпрацюємо, є одним з перспективних ринків. Хоча в нас політичний стратегічний курс на європейську інтеграцію, і я особисто підтримую цей курс. Але є проблеми на європейському напрямку, про які треба казати. Ми йдемо нібито в європейську спільноту. Європейський союз у питанні сільськогосподарської співпраці нас, якщо так можна висловитися, принизив, тому що ввів квоти на поставки і обмежив наш імпорт. Ми офіційно з трибуни європейських столиць неодноразово підіймали ці питання. Вони бояться конкуренції з нашої сторони. Стратегічно і політично ми йдемо в Європу, але в аграрному плані багато перешкод.

– Китай в останні роки суттєво збільшив імпорт української аграрної продукції. Розкажіть, які товари користуються попитом у Китаї і які товари українських аграріїв можуть бути конкурентними на китайському ринку?

– Серед усіх країн, які імпортують продовольство, Китай стає для нас одним з найбільш зацікавлених партнерів в імпорті українського продовольства. Сьогодні ми експортуємо до Китаю, в основному, зернові культури. Це кукурудза, ячмінь, соя без ГМО, багато почали експортувати олії, продукції тваринницького походження. На жаль, її недостатньо, хоча попит на неї дуже сильно зростає. Сьогодні є кілька проєктів в Україні, які потребуватимуть підтримки міжнародних фінансових установ. Вони будуть мати на меті виробництво продукції тваринницького походження. І основну частину цієї продукції будуть поставляти до Китаю та в країни Близького Сходу. Якщо говорити взагалі про товарообіг з Китаєм, то за минулий рік він був рекордним. Ми імпортували з Китаю трохи більше продукції, ніж експортували. Приблизно 8 млрд склав імпорт з Китаю і трохи більше 7 млрд – експорт до Китаю. Основна частина експортованої продукції – це продовольство.

Нам необхідно примножувати наші можливості на взаємовигідній основі. Я сам був кілька разів у Китаї і знаю, що це за країна, знаю її можливості саме у сфері аграрній. Китай не може нарощувати аграрне виробництво, яке б забезпечило їхні потреби найближчими роками. Там буде зростати дефіцит. І тут Україна може рятувати цю країну від проблем, пов’язаних з дефіцитом продовольства. Нам потрібні для цього лише кошти. Ми готові для цього працювати із цими інвестиційними коштами, і співпрацювати з китайськими компаніями, які задіяні у виробництві сільськогосподарської техніки, обладнання. Багато китайських компаній готові частково локалізувати виробництво цього обладнання і техніки в Україні. І ми готові до цього теж. Також Україна закуповує в Китаї багато пестицидів, різної хімічної продукції, яка використовується в сільському господарстві. І ми задоволені такою співпрацею.

Важливо також враховувати тренди. Наприклад, коли 20 років тому я був у Китаї, я не міг ніде купити молока. Вони його не споживали. Зараз там ситуація радикально змінилася. Тепер в Китаї шалений тренд на споживання молока. І вони не встигають його завозити. Хоча в частини населення там успадковане несприйняття лактози, приблизно 9 % населення. Решта споживає молоко. Особливо люблять морозиво, й українське в тому числі.

– Як зламати такий тренд, що Україна з року в рік стає постачальником продукції з низьким рівнем переробки. Чи можна сказати, що Китай певним чином визначає саме такий стан речей, коли Україна виступає постачальником сировини, з якої потім китайські виробники самі створюють продукцію з високою доданою вартістю?

– У нас можливостей змінити цей тренд замало. У цьому винен не Китай, а саме ми винні. Про наш потенціал у всьому світі знають. Нам багато хто хотів би дати кошти на те, щоб використати наш потенціал, але не дають з різних причин. Будь-яка країна, не тільки Китай, звичайно зацікавлені, щоб купити сировину, переробити її в себе і менше витратити на це коштів. Але я знаю, що якщо ми будемо продавати не сировину, а продукцію з доданою вартістю, то Китай теж буде купувати, бо іншого виходу в них не буде.

– Які, на Вашу думку, є проблеми торгівлі України з Китаєм аграрною продукцією?

– Є різні бюрократичні перешкоди, які виникають час від часу, і ми уповільнюємо свій рух. Наприклад, ми два роки не можемо домовитися про постачання до Китаю м’яса птиці. Хоча там є певний дефіцит і великий попит на цю продукцію. А почалося це через те, що в нас було виявлено пташиний грип. Він був зупинений. Потім ми дуже довго погоджували документи, але спалах пташиного грипу повторився. Але вже понад півроку ми не можемо відновити експорт, йде погодження документів.

Багато є також перешкод у логістиці. Російська Федерація перекрила нам постачання залізничним транспортом, який ми використовували. Ось, наприклад, Китай, постачаючи до Євросоюзу велику кількість різних товарів залізницею через територію Росії і Білорусії, у рамках ініціативи «Поясу і шляху», назад відправляє потяги порожніми. І було б доцільно і дешево використовувати їх для поставок до Китаю продукції українського походження. Але Росія блокує цей шлях. Тому нам доводиться відвантажувати на Грузію, потім з Грузії до Азербайджану, далі через Каспійське море і Казахстан на Китай. Це вдвічі підвищує логістичні витрати. Від цього втрачає і Україна, і Китай. Це питання треба вирішувати. З особистого досвіду скажу, що я був на перемовинах у Вашингтоні, і там було сказано, що коли запроваджуються санкції чи обмеження проти країн, вони не можуть стосуватися продовольства та медикаментів. А Росія це робить. І тут треба діяти з усіх боків: Україна порушувала це питання, Китай підтримав, а міжнародні організації допомогли зняти цю перешкоду.

– Якою має бути стратегія входу до Китаю для українських аграрних підприємств?

– Є різні інструменти аналізу та аудиту потенційного ринку споживачів нашої продукції. І їх активно використовують українські компанії. У якості простого прикладу наведу торговельний майданчик Alibaba. За запитом «продати м’ясо яловичини в Китай» можна отримати 5 000 суб’єктів, які готові купувати. Переважна більшість – це юридичні особи, може 2–3 % – це фізичні особи. Так можна торгувати із цілим світом, адже Alibaba ще й страхує угоди під певний процент з китайського банку, залежно від країни (приміром, якщо ви вирішите поставляти в Африку). І такий сервіс вбиває всіх подібних конкурентів.

Я, до речі, спілкувався з віце-президентом Alibaba і привозив його сюди в Україну. Серед інших інструментів можна виділити демонстраційні майданчики, торговельні виставки. Щоб ми могли рухатися швидше, нам треба використовувати такий інструмент, як виставки. На наших сільськогосподарських виставках зазвичай беруть участь багато китайських підприємств. Але від України мало виробників беруть участь у подібних заходах на території Китаю. У нас є запрошення і пропозиція, щоб Українська аграрна конфедерація цьому посприяла, саме відкрити у кількох місцях постійно діючі майданчики. Є великі торговельні заходи, які проводяться раз чи кілька разів на рік. Ми тримаємо контакт з нашим посольством у Китаї, бо воно сприяє створенню таких різних інструментів. В Україні також є представництва китайських асоціацій, які шукають постачальників.

– COFCO?

– COFCO – це така компанія, президента якої я знаю особисто і зустрічався з ним в Пекіні. Вони мають плани в перспективі п’яти років стати найбільшим трейдером у світі. І це буде зроблено й завдяки Україні. Вони хочуть 50 % поставок продукції сільськогосподарського походження робити через свої майданчики в Україні. Зараз COFCO навіть і 30 % не поставляє, приблизно 24–25 % від загального обсягу. Але в них нема обмежень по фінансам. Вони вже почали будувати логістичні об’єкти в Україні.

– Китай розвивається швидкими темпами, це відомо всім. На Вашу думку, що можна звідти в китайців запозичити? Чи можна використовувати напрацювання китайських селекціонерів для підвищення врожаїв в Україні? Чи можливо залучення китайських технологій в український агросектор, чи спільний розвиток нових «ноу-хау»?

– Можна використовувати різні китайські напрацювання і в селекції рослин, і в селекції тварин, і в питаннях технологій вирощування тварин і рослин. Китайці дуже специфічні. Вони швидко вчаться, залучають досвід інших країн, покращують здобуті знання. Я знаю, що на півночі країни активно створюються великі агрохолдинги (наприклад, по виробництву молока). Лише в одному такому холдингу приблизно 3 мільйони корів, якщо я не помиляюся. Коли створюються такі величезні підприємства, то вони мають неабиякі фінансові ресурси. Вони працюють цілодобово. Тому треба повчитися в них.

Українська асоціація китаєзнавців

Позначки:рослинні олії, COFCO, зерно, молоко, м'ясо, Україна, Китай